Державно-приватне партнерство в Україні, подібно до Польщі, є системою відносин між державними та приватними суб’єктами, в рамках яких об’єднуються ресурси кожного з них разом із відповідними ризиками та відповідальністю для здійснення та здійснення співпраці, зазвичай спрямованої на довший період часу. Ця співпраця передбачає: 1) створення нових об’єктів або модернізацію існуючих об’єктів, що потребують залучення інвестицій, і 2) подальше використання цих об’єктів відповідно до попередньо узгоджених правил.
Державно-приватне партнерство (далі: ДПП) визначено одним із ключових механізмів реалізації політики модернізації української економіки та вирішення важливих соціально-економічних проблем. Реалізація суспільних цілей є найважливішим елементом співпраці в рамках ДПП з точки зору державних структур. Високу ефективність такої форми взаємодії держави або місцевого самоврядування з бізнесом підтверджують рішення, відомі в деяких інших країнах, де подібні механізми набули популярності на практиці. Перспектива післявоєнної відбудови України, здається, ще більше збільшує потенціал використання цієї структури.
Реалізація масштабних модернізаційних проектів в різних секторах економіки потребує значних інвестиційних ресурсів, потужним джерелом яких може стати приватний бізнес. Водночас це вигідно для бізнесу, оскільки дозволить знизити ризики приватних інвестицій, підвищити надійність інвестиційних проектів для кредитних організацій.
Державно-приватне партнерство набуває різних форм залежно від ступеня залучення приватного та державного секторів та рівня ризику, який несуть сторони. Перш за все, це укладені з приватними підприємцями договори на виконання будівельних робіт чи надання комунальних послуг, на постачання продукції для державних потреб тощо.
Відповідно до Закону України «Про державно-приватне партнерство» можна виділити такі форми державно-приватного партнерства:
– договори як адміністративні договори між органом місцевого самоврядування та приватним партнером на здійснення суспільно необхідних видів діяльності;
– оренда, яка виникає у зв’язку з наданням державою нерухомості, а також підприємств або виробничого обладнання приватному сектору. У такому разі приватний партнер сплачує орендну плату за користування об’єктом, що є державною власністю (залежно від конкретної ситуації, договір може передбачати викуп державного чи комунального майна після закінчення строку оренди);
– концесія, яка передбачає надання державою приватному партнеру права виконувати визначені договором функції протягом певного строку та наділяють його відповідними повноваженнями для забезпечення ефективної реалізації мети концесії (концесія завжди передбачає повернення об’єкта державному партнеру, а право власності на вироблену продукцію – якщо така в конкретному випадку створено – залишається за приватним партнером; у разі концесії державна організація – крім досягнення мети реалізації суспільних завдань зазвичай отримає грошову вигоду від концесіонера);
– договори розподілу продукції, які подібні до концесійних договорів, але на відміну від них передбачають поділ (розподіл) між концесіонером і публічним партнером не фінансових ресурсів, а виробленої продукції;
– договори про спільну діяльність, за якими публічний партнер може брати постійну, активну участь у діяльності створюваного спільного підприємства, причому ступінь цієї участі, як правило, пов’язаний з розміром його участі в капіталі. До цієї групи входять державно-приватні компанії.
За офіційними даними ОДА та органів виконавчої влади місцевого самоврядування, станом на 1 січня 2022 року в Україні укладено 193 договори ДПП.
Органом, відповідальним за формування та реалізацію державної політики у сфері державно-приватного партнерства, є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. Він виконує функції, подібні до тих, які виконує нинішнє Міністерство фінансів і регіональної політики згідно з польськими положеннями про державно-приватне партнерство.
автори:
Світлана Немерцалова український адвокат, Михал Войтичек - адвокат.
Цей запис містить загальну інформацію про правову проблему, що обговорюється. Він не є юридичною консультацією чи вирішенням конкретної справи чи юридичної проблеми. Зважаючи на унікальність кожної фактичної ситуації та різноманітність правового статусу, ми рекомендуємо звернутися за допомогою до нашої юридичної компанії для надання юридичної консультації.